У серці Києва, на Великій Васильківській вулиці, стоїть будинок, який зберіг у собі частину історії українського театру. Двоповерховий цегляний будинок, зведений наприкінці ХІХ століття, був рідним домом для Марії Заньковецької, однієї з найвидатніших українських актрис свого часу. Її життєві роки у цьому будинку, з 1918 по 1934 рік, стали частиною історії міста.
Історія будинку та музею
На початку ХХ століття власницею будинку була Лідія Карнаухова, рідна сестра Марії Заньковецької. Саме тут, у квартирі на другому поверсі, актриса провела свої останні роки київського життя. Зв’язок актриси із цим будинком зробив його місцем пам’яті загальнонаціонального значення.
У 1960 році у будинку відкрили музей-квартиру, присвячену Марії Заньковецькій. Проте у 1980-1983 роках радянська влада ухвалила рішення знести всю історичну забудову в кварталі. Разом з іншими будівлями зник і будинок номер 121, а музей припинив роботу.
Відродження музею
Протести проти знесення будинку та музею не минули безслідно. У 1989 році будинок відбудували із сучасних матеріалів. Разом із будівлею повернувся і музей Марії Заньковецької. Цей випадок став характерним прикладом суперечності між радянською містобудівною політикою та збереженням культурної спадщини.
Автентичність втрачена
Відновлена споруда формально відтворює зовнішній вигляд оригіналу, однак втрачає автентичність матеріалу і духу епохи. Подібна доля спіткала десятки київських будівель, знесених у ході масштабних реконструкцій радянського часу.
Історія музею на Великій Васильківській нагадує, наскільки крихкою є рівновага між урбаністичним розвитком міста та збереженням його культурної пам’яті. Навіть відбудована заново споруда стала символом боротьби громадянського суспільства за право на власну спадщину.
Ця історія вчить нас, що захист спадщини потрібно здійснювати до знесення, а не після. Особливо актуально це сьогодні, в умовах воєнних загроз та повоєнної відбудови.
